Книга Пам'яті: Микола Литвин на псевдо Спікер поліг поблизу села Гоптівка Харківської області

Микола народився 15 червня 1989 року в селі Мар’ївка на Сахновщині. Мешкав у Берестині, навчався у Сумському фаховому коледжі економіки і торгівлі, який закінчив із відзнакою.

Працював продавцем у будівельному магазині «Будуй Дім». Також їздив на заробітки за кордон: був будівельником, встановлював фасадні вивіски і займався виробництвом свічок. Не уникав фізичної роботи і цінував результат.

З дитинства захоплювався риболовлею, любив природу. Займався валкою дерев і допомагав іншим у цій справі. Був відкритим, товариським, із почуттям гумору. Водночас залишався принциповим: якщо щось суперечило його внутрішньому відчуттю, не йшов на компроміс.

Для рідних Микола був опорою. Працьовитий, щирий, добрий. Між ним і сестрою Антоніною зберігався рідкісний зв’язок – із повною довірою і підтримкою. Микола навчав сестру всьому, що знав сам.

У перші місяці повномасштабного вторгнення він добровільно став до лав ТрО. Служив у складі 121-го окремого батальйону 113-ї окремої бригади територіальної оборони на посаді начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення. Брав участь в обороні Харкова, воював на напрямках Дворічної, Куп’янська, Ізюма, Часового Яру. Виконував завдання на кордоні Харківської області.

Псевдо Спікер брат отримав через прізвище Литвин – ще до війни жартували, що він родич колишнього голови Верховної Ради України,

 – розповіла рідна сестра Антоніна.

Миколу нагородили відзнакою «За вірність батальйону», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Я прийшла в цей світ, де вже був братик. Він був для мене всім. Ми завжди стояли одне за одного. У дорослому житті це не змінилося.

Остання його відпустка… Він приїхав до мене. Одного вечора ми так розговорилися, що заплакали. Дякували долі й мамі за те, що нас двоє. Ми говорили, як любимо одне одного. Які щасливі, що маємо таке розуміння. В нас один день народження. Багато хто думає, що ми двійнята, але ні. Я народилась в його день народження. Стала таким ось подарунком на все життя.

І війна забрала його в мене за місяць до нашого дня. Ми завжди святкували разом. Їздили до мами, щоб подякувати за життя. Тепер я не святкую. Бо без нього вже все не те. Це наш день. День пам’яті. День вдячності мамі, але точно не святкування.

Він не встиг подарувати світу сина чи доньку. І мені болить це… Бо рід ніби обірвався на ньому. Зовсім молодий… Назавжди 34,

 – розповіла сестра Антоніна.

Поховали захисника на Центральному кладовищі в Берестині. Його ім’я викарбуване на пам’ятній дошці Алеї Слави в центрі міста.

У нього залишилися мама та сестра.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інституту масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів

                                                                                 Читайте також: