Олексій Сіренко – фермер з Новодмитрівки: у нього завжди було прагнення щось створювати

Все його життя пов’язане із рідним краєм. Народився 29 квітня 1946 року в с. Новодмитрівка. Мати, яка працювала в колгоспі, виховувала трьох дітей. Важко приходилося родині. Запам'яталося, як у чотирирічному віці зупинив на вулиці голову колгоспу, попросив взяти його на роботу. Той відповів: «Як підростеш, приходь — візьму».

Йому вже змалечку доводилося і працювати, і навчатися. Господарював удома, тримав до 100 кролів. З 9 років випасав колгоспних телят. Коли пішов до п'ятого класу, розвозив на конях жінок-працівниць колгоспу. Пригадується, як за його старанність до праці, одна із жінок подарувала розкішний батіг свого чоловіка, який не повернувся з війни.

В школі його улюбленим предметом була фізика. Мабуть, у майбутньому це стало для нього у нагоді.

«Батька не було, без батька жив, з матір'ю, і необхідна була олія. Олійниця була у нас державна в Орільці, селище Орілька, в бік Лозової. І як потрібна олія, я дитиною у мішок насипав, скільки можна понести на плечі, ну пів мішка може. Наперед бідончик прив’язував, на поїзд — і в Орільку, в олійницю. Чергу займаю — і бігом до дверей, до цеху. І стою дивлюся в щілину… Мені цікаво було, оцей запах, люди всі в олії. Ловив усе. Заходився — і сам собі зробив», — розповідає Олексій Сіренко.

Після закінчення восьми класів навчався в Панютинському ПТУ, а в 16 років вже працював механізатором на старенькому тракторі. Пропрацювавши три роки, йде до армії, де служив у підземельному стратегічному ракетному об'єкті начальником дизельної електростанції.

В 1968-му повертається до рідного села, де продовжує працювати механізатором у колгоспі, і паралельно навчається на заочному відділенні в Красноградському технікумі механізації.

У нього завжди було прагнення щось вигадувати, створювати. І ось коли приступив до роботи головного інженера, модернізував бурячний комбайн. За зиму все зробив на свій лад, по-своєму. Спочатку це чудо техніки було розраховане на два з половиною гектари, а як переробив, збільшилася норма до трьох-чотирьох разів. Підібрана ним команда із молоді на новоствореному комбайні завалювала так буряком дві бригади, що ті не встигали відвантажувати. Все сердилися на молодих і здібних. У цей час заочно навчається в Харківському інституті сільського господарства.

У 1986 році з початку лютого до середини березня вирувала справжня снігова стихія. Знову знадобляться його вміння. Сам розробляє конструкцію, яка кріпилася на потужний на той час трактор “Кіровець”. Конструкція була на зразок тієї, що у бульдозера. Трактор не просто чистив сніг, а й викидав його метрів на 20.

Після обрання головою колгоспу головне, що зумів зробити — зберегти колектив. Запроваджує цехову систему, двозмінну роботу доярок на молочно-товарній фермі, була повна механізація з молокопроводом. Ферми завжди були із водою, бо насоси випробовувалися, ремонтувалися своїми силами. А що вже говорити про проведене радіо, що було в корпусах. Потрібні і гарні побутові умови для людей. Кафе, кімната відпочинку, медпрофілакторій, магазин, зубний кабінет, душова.

Для того, щоб добре зберігався врожай, потрібен був критий тік. Отож Олексій Миколайович для цього розробляє проект приміщення для будівництва, залучає ЛКМЗ, Лозівський завод залізобетонних конструкцій, Первомайський ДСК, навіть знаходить для цього 16-тонний кран. І ось задумане зроблено.

В 80-ті роки зумів реалізувати дитячу мрію – піднятися в повітря на літаку. Незважаючи на поважний вік, до сьогодні його тягне в повітря. Він постійно їздив в аероклуб, що в селищі Коротич. Часто до нього приїжджають однодумці.Після того, як він виходить із колгоспу, всі трактори, комбайни і автомобілі зроблені своїми руками, вважай з металобрухту.

«Усю оснастку робив я сам, окрім штатива. Труба — водопровідна, гідробак з трактора. Спочатку все це робиться на папері. По деталі виготовляється і до купи збирається. В мене купа заліза старого, розумієте? Хто зайде: "Оце у тебе металолому, чого ти не здаєш?". А для мене кожна залізячка потрібна, розумієте?» — говорить Сіренко.

Саморобна вітроустановка, що виробляє світло, масляна, для виробництва олії і крупоцех. Дикі качки на ставку, голуби, фазани. Велика ферма, яка забирає багато сил і часу. Це його і праця, і захоплення, і життя.

Завжди Олексій Миколайович зі своєю продукцією брав участь у  ярмарках в різних куточках області, навіть у Сорочинцях. Були у нього в гостях і фермери з Німеччини. Про його натуральні продукти знають, можна сказати, в усіх куточках світу. До Дня працівників сільського господарства не забуває про наших славних ветеранів. Продуктові набори задля шанування за їхню працю.

Нагороджений багатьма грамотами та подяками. Особливо цінна для нього — грамота та годинник від Верховної Ради України.

Його статті в місцевій газеті «Колос» мали популярність, бо писав простою мовою про буденне життя односельців.Завжди при спілкуванні відмічаємо його простоту, скромність та працелюбність. А головне, що для нього колектив, працівники — це його родина. Він завоював собі незаперечний авторитет та глибоку шану серед людей. На запитання: «Олексію Миколайовичу, для чого Вам павич?». Він відповів: «Для душі!»

А що наразі – війна… «Коли поступило замовлення виготовити продукцію для військових, - говорить Олексій Миколайович, - не дивлячись на часті відключення електроенергії, за робочий день було виготовлено біля тонни продукції.

Частина продукції, згідно з замовленням, була відправлена нашим захисникам. Чому відключення електроенергії не заважає? Бо в бойовій готовності стоїть потужний дизель-генератор. Тридцять кіловатів його потужності вистачає, щоб разом працювали олійний, круп’яний цехи та інше обладнання».

До речі, двигун, генератор і апаратура управління електростанції відреставровано та зібрано з металолому. Обладнання із переробки продукції теж виготовлене своїми руками.

Ось такий він справжній господар у селі.

                                                                                 Читайте також: