«Говорить Сахновщина. Добрий ранок, товариші… --- і наприкінці, --- вела передачу Лідія Решетняк»

Зовнішність цієї жінки, на наш погляд, цілком відповідає її внутрішньому світу. Приємні риси обличчя, блакитні виразні очі, жвавість та рухливість, легкість у спілкуванні з людьми і взагалі цілком прихильний до себе образ людини, якій можна довірятись. Сильна внутрішньо, вона ніколи не акцентує на своїх проблемах і складається враження, ніби в її житті все просто, гладко і легко. Завжди охайно одягнена, по-діловому і скромно.

Довгими вечорами снують спогади про пережите. А згадати є що, адже доля нашому поколінню щедро наділила всього. Страшні голодні роки, лиховісні воєнні, але не менш важкі та повоєнні літа, коли доводилось відбудовувати країну.

Закінчивши школу, пішла навчатись до технікуму, працювала обліковцем в с. Новоолександрівка, згодом в райкомі партії. Новою професією опановувати нелегко, але ще важче завоювати авторитет в колективі. Не лише одним працелюбством завоювала Лідія. Було в ній, напевно, ще змолоду закладено почуття особистої причетності до всього. Тому все брала близько до серця, все на себе, як кажуть, приміряла, мала при цьому свою думку.

Поза основної роботи вечорами готувала передачі до ефіру на місцевому радіовузлі.

Разом з Іваном Тихоновичем Євдокимовим довгий час пропрацювали пліч-о-пліч і цей творчий тандем ніби доповнював один одного. Має твердий та чіткий голос. Відтоді два рази на тиждень, вранці о шостій та ввечері о вісімнадцятій годині, протягом вісімнадцяти років безперервно цей випуск новин було чути в кожній домівці. З ними починався ранок і закінчувався день. Щойно вийшовши в ефір, готувався наступний випуск, потім наступний…

«Доки до серця тобі те, що ти робиш --- воно буде існувати», --- говорила Лідія Сергіївна. Маючи сильну волю, цілеспрямованість, вона вдало поєднувала роботу, виховання доньки, будівництво свого будинку з постійними громадськими дорученнями на роботі. Коли прийшов час заслуженого відпочинку, неспокійне серце потребувало своєї участі в поточних справах, але скільки дозволяє здоров'я, підтримувала зв'язок з ветеранською організацією, брала активну участь в роботі та виступах хору ветеранів.

У вільний час багато читала книг з домашньої бібліотеки та обмінювалася ними з друзями. Вірші теж любила, особливо прості, невибагливі, душевні, про кохання, про жіночу долю, про дружбу. Відчуваючи на собі війну, що врізалась в її пам'ять, та з якої не прийшов додому батько, для неї тільки і світла в вікні, що можливість поспілкуватися з такими ж як і вона, обговорити спільні проблеми, або просто випити міцного чаю в теплій дружній атмосфері, адже від цього молодієш душею і тоді вона наповнюється новим змістом.

Як згадує донька Лідії Решетняк Римма Устименко:

Сьогодні, 16 листопада, у нашій країні відзначається 100-річчя Харківському обласному радіо.

Майже у кожному будинку нашого селища була радіоточка і майже у кожній родині вона працювала цілий день, а прикрутити приходилось тільки вночі коли лягали відпочивати.

О шостій годині ранку з гучномовця вже лунало - "Говорить Сахновщина! Доброго ранку!". І звучала низка місцевих новин по всьому району.Їх чекали, бо були вони цікавими і охоплювали усі сфери життя. А вже як сонце сідало увечері, то усі наші мешканці знали свіжі новини за день.

Майже 20 років працювала диктором місцевого радіомовлення моя мила матуся,- Лідія Сергіївна Решетняк.Рано вранці,коли ще всі спали, в дощ чи сніг, вона йшла до радіо вузла, щоб увімкнути мікрофон, а ввечері швиденько потрібно було готувати наступні новини.

Зараз мами вже немає з нами, але як приємно коли зустрічаються люди, які її пам'ятають до сих пір, бо знали її майже усі, і згадують добрим словом її та її роботу, ніби на перший погляд незначну, але дуже вагому і важливу.

Згадайте в цей день її, хто ще пам'ятає.

Дякую усім за пам'ять, а їй світла пам'ять!

Принагідно, згадаємо історію зародження радіо в Харкові. Про це сьогодні згадав відомий журналіст Юрій Чевордов:

16 листопада в Україні відзначають День працівників радіо, телебачення та зв'язку. Це свято має особливе значення для Харкова, адже саме тут почалася історія українського радіомовлення.

16 листопада 1924 року о 19:00 вперше пролунало: «Увага, увага! Говорить Харків...» Перший радіопередавач потужністю всього 15 ват зібрала група місцевих радіоаматорів під керівництвом інженера Володимира Вольфа.

Харків тоді був столицею радянської України, тому саме тут зосередились основні технічні та творчі ресурси для розвитку радіомовлення. Спочатку передачі виходили лише двічі на тиждень. Перші приймачі встановлювали в робітничих клубах та на міських площах – для масового прослуховування.

До кінця 1924 року в місті працювало вже 50 гучномовців. А в 1925 році збудували потужну радіостанцію РВ-4, яка значно розширила територію покриття. 1926 рік став роком початку регулярних передач українською мовою.

Особливою сторінкою став 1927 рік – створення першої в Україні радіотеатральної трупи. Актори працювали виключно наживо, бо можливості записувати передачі тоді ще не було. Всі звукові ефекти створювалися безпосередньо в студії підручними засобами.

1928 рік приніс ще одне досягнення – харківське радіо першим в Україні перейшло на цілодобове мовлення. Це вимагало чіткої організації роботи дикторів, техніків та всього персоналу станції.

Харків може пишатись тим, що став колискою українського радіомовлення. З невеликої радіостанції потужністю 15 ват почався шлях розвитку всього українського радіо, а харківські радійники стали першопрохідцями у багатьох технічних та творчих інноваціях вітчизняного радіомовлення.

Наприкінці хочеться завершити віршем Чайки Білоозерянської:

ГОВОРИТЬ ХАРКІВ

До 100-річчя українського радіо

«Алло! Алло! Говорить Харків!»

Звучить із перших гучномовців.

Тембр диктора – між площ і парків,

Новини у юрбі знайшов ці.

Стає трансляція новою –

Столицю повертають в Київ.

У світову радіопоїзд

Зі фронту зведення відкриє.

Пісні післявоєнні й п’єси,

Радіохвилі рвуть щомиті,

Із приймача дізнаєтеся,

Що робиться в країні й світі.

В оселях – скрізь радіоточки,

Тяглася дротова мережа.

Новини, музику охоче

І зараз слухаємо теж ми.

В епоху вільного ефіру

Звучать платформи та канали,

Дай боже, Україні миру,

Щоб слово рідною звучало:

«Алло! Алло! Говорить Харків!"

Дякуємо вам за титанічну працю!

                                                                                 Читайте також: