Млинарство Сахновщи́ни 1920-х рр.

Олег Яриніч 11.06.2020 у 08:34 829

Сахновщинський район

Млинарство Сахновщи́ни 1920-х рр.

Частина ІІІ

У попередніх випусках газети «Колос»№ 16, 17 (статті «Млинарство Сахновщини ХІХ– початку ХХ століття: історичний огляд» у двох частинах) було окреслено окремі аспекти з історії млинарства на території Сахновщинського району. Дана тематика дослідження є надто специфічною і поки що недостатньо вивченою. Хоча на сьогодні існує більше запитань, аніж відповідей, все ж стосовно деяких моментів вдалося пролити світло на раніше невідомі сторінки історії нашого краю. Далі піде мова про місцеве млинарство 1920-х рр., інформація про яке наразі не є вичерпною та може доповнюватися новими фактами.

Згідно «Нарисів з історії Сахновщини», у 1920-х рр. у порівняно невеликому селищі діяли чотири великі приватні млини, які, як не важко здогадатися, були згодом націоналізовані більшовиками. Схожі події розгорталися й на селі: приватні вітряні млини, що належали здебільшого мельникам-одноосібникам, поступово перейшли у власність новоствореної держави. Мельників визнавали куркулями, а їхнє майно конфісковували. Особисто мені ще доводилося працювати з архівними справами, де містяться згадки про сахновщинських мірошників, однак подібна ситуація на той час склалася на всій українській території, окупованій більшовиками.

Вельми цікаві статистичні відомості про млинарський промисел Полтавської округи, до складу якої з 1925 по 1930 рр. входив Сахновщинський, а з 1929 р. – також Великобучківський район, містяться у «Матеріалах до опису округ УРСР» за 1926 р. Проте слід зауважити, що 18 квітня 1929 р. Великобучківський район Полтавської округи було розформовано, а його територію розподілено між Зачепилівським і Сахновщинським районами. Відтак відомості про Великобучківський район не будуть такими, що повністю відповідають нинішнім територіальним межам Сахновщи́ни.

Станом на 1926 р. на території районів функціонувало:

-Сахновщинський: 167 вітряних млинів, 9 жорнових млинів, 177 поставів, 13 вальців, 137 ступ;

- Великобучківський: 44 вітряні млини, 5 жорнових млинів, 51 постав, 3 вальці, 6 ступ.

Читачу скоріш за все буде незрозумілим принцип дії цих пристроїв, тому доцільно коротко охарактеризувати кожен із них.

Вітряний млин, вітряк – млин, що використовує силу вітру як джерело енергії. Здебільшого це була одно- чи двоповерхова споруда з чотирма, шістьма чи вісьмома крилами. Ставили млини за селом, на пагорбі, при дорозі – там, де гуляли вітри. На Сахновщи́ні переважав стовповий (німецький) тип вітряка, в якого навколо центрального стовпа обертався весь корпус споруди разом із крилами та дахом.

Жорновий млин (інші назви – ручний млин, млинок, на Харківщині – мельничка) – пристрій для помелу зерна в домашніх умовах, що складався з двох рам, між якими були поміщені жорна (плескуваті круглі камені), механізму їх обертання і коша. Жорна були доступними не для всіх, тому існували інші пристрої для обробки зернових культур.

Постав (інша назва – посад) – пара млинових жорен, одне з яких (нижнє) було нерухомим, а інше оберталося на першому.

Вальці – два або кілька циліндричних валків, що крутячись, дотикалися один до одного, пропускали між собою зерно чи іншу сировину, таким чином подрібнюючи її.

Ступа – ручний пристрій для обробки зерна в домашніх умовах, що складався з жолоба (циліндричної ємності, видовбаної із цільної колоди дерева) та товкача вагою близько 2 кг, за допомогою якого зерно подрібнювали у крупу (30 хвилин роботи), або перетирали у борошно (1-1,5 години роботи). Працювали на ступах виключно жінки.

Сумарна кількість переробленого зерна на всіх вищезазначених пристроях за підрахунками укладачів «Матеріалів до опису округ УРСР» була наступною:

 

У тому ж джерелі містяться згадки про два млини, розташовані у Сахновщині, – колишні млини А.Зеленського та Печерського і Ко. Форма власності підприємств вказана вже як державна, відтак колись приватні товарні млини були відібрані у їх справжніх власників. Колишній млин А.Зеленського за рік виробив 392, 1 тис. карбованців за участі 37 робітників, а Печерського і Ко – 273, 6 тис. карбованців з 61 робітником відповідно.

З «Білою мельницею» (так у народі називали млин Печерського і Ко) пов'язана історія розвитку і становлення футболу на Сахновщи́ні у 1920-х рр. Іван Іванович Козирод – відомий український художник, мистецтвознавець, уродженець сел. Сахновщина – згадував свого брата Івана Степановича Козирода на прізвисько «Козиборода» як активного зачинателя місцевої футбольної справи. У 1920-х роках у селищі було засновано футбольну команду, яка мала неофіційну назву «Мукомели». Вагому роль при цьому зіграла профспілка «Білої мельниці», яка закупила для команди спортивну форму та м’ячі. До речі, деякі із футболістів навіть працювали на цьому млині, тому й не видається таким дивним поєднання млинарства і футболу. Інколи під час матчів, які відбувалися у місцевості під назвою «Гайок», грав духовий оркестр, теж фінансований млином. Завдяки активній підтримці футболістів зі сторони «Білої мельниці» команда набралася професіоналізму та досягла значних спортивних успіхів. На світлині з сімейного архіву художника І.І.Козирода зафіксовано футбольну команду «Мукомели» складу 1929 р., його брат «Козиборода» стоїть крайній справа у білій майці.

На завершення зазначу, що у 1926 р. за кількістю вивезених хлібних вантажів Сахновщина була другою після Костянтинограда (Краснограда), випередивши таким чином навіть Полтаву. Того ж року було транспортовано понад 29 тисяч тонн. І, уявіть собі, це лише тільки зерна!Зі станції вивозили також олію, сіль, кам’яне вугілля, іншу сільськогосподарську продукцію. Так Сахновщина перетворилася на важливий транзитний пункт на залізничній лінії Красноград – Лозова. Борошномельний промисел відіграв у цьому не останню роль. Далі буде…

Олег ЯРИНІЧ, завідувач сектором краєзнавства Сахновщинського районного Будинку культури


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини