Як орган Сахновщинського районного комітету партії, райвиконкому і районної профспілкової ради газета «Комунар» започаткувала свій вихід двічі на п'ятиденку тиражем у 1500 примірників з 10 грудня 1930 року. Через рік її тираж досяг 4530 примірників.

1931 року під началом «Комунара» діяло 200 стінних газет. У 1932 році їх кількість зросла до 500.

Одними з перших редакторів «Комунара» були О. Астапович, 25-тисячник з Дніпропетровська, і Прокіп Романович Костоглодов. Їх тимчасово заміняли Д. Олешко та Ф.В. Коненко.

З 1931 року по 1941 рік газета виходила двічі на тиждень тиражем від 2 до 3 тисяч примірників двома шпальтами. До кінця 1941 року було випущено понад 1600 номерів «Комунара».

З жовтня 1941 року по листопад 1943 року газета тимчасово не виходить. Після звільнення району від німецько-фашистських загарбників в районі знову поновився випуск газети.

В січні 1946 року, за направленням обкому КП України прийшов працювати в Сахновщинську редакцію районної газети «Комунар» С. Григоренко, де редактором на той час був В.Ф. Свідченко. С. Григоренко був і коректором, і відповідальним секретарем, часто виїжджав за матеріалами в колгоспи та радгоспи.

Журналістських кадрів редакції майже не було. Транспорту --- теж. Ходили в колгоспи здебільшого пішки, влітку --- на велосипеді. От уже справді, як у тій пісні про журналіста, доводилось три доби крокувати заради кількох газетних рядків. Проте забезпечували і оперативність, і дієвість «Комунара».

В друкарні також був один спеціаліст --- Іван Іванович Павленко. Він і вчив молоді кадри складачів, друкарів.

В 1950 році вперше переступила поріг редакції районної газети «Комунар» О. Майборода. Працювала коректором.

Працювати було нелегко, хоч газета виходила лише двічі на тиждень на двох сторінках, та штат був невеликий --- всього 4 чоловіка. Дня робочого не міряли --- працювали часто до пізнього вечора, здебільшого вичитували й виправляли матеріали при гасовій лампі: раз у раз ламався електродвижок.

Однак при будь-яких обставинах ранком у середу і суботу «Комунар» приходив до читача, був агітатором і організатором мас на успішне виконання завдань післявоєнних п'ятирічок.

Для районної газети переломним і знаменним був 1956 рік, коли вона стала виходити на чотирьох сторінках. Тоді в її колектив влилися свіжі сили --- журналісти з практичним досвідом Л. Парієвський, М. Муромцев, Я. Жмудь та інші.

В 1956 році зросла не лише періодичність газети, а й зміцніла матеріальна база редакції. Вже не старенький кінь і велосипед, а «Москвич» возив кореспондентів по господарствах району, зріс кількісно і якісно штат журналістів. Зумів згуртувати колектив, завоювати симаптії й повагу тодішній редактор Я. Жмудь. І хоч працював він тут лише кілька років, згадка про нього залишилась хороша.

Невдовзі посаду редактора зайняв І.П. Руденко. Однак кадрова політика того часу велася своєрідним чином. В редакціях не вистачало кадрів, тому людей, які набували досвіду роботи, переводили в інші газети. Так, до харківських газет перейшли Муровцев і Парієвський, редактором у Близнюківський район був переведений І. Руденко. Недовго довелось попрацювати й Ф.І. Бондаренку, він був переведений редактором у Нововодолазький район. Всього п'ять років прожила тоді повнокровним кипучим життям оновлена районна газета, бо нараз --- реорганізація районів. Не стало й газети. На щастя --- ненадовго.

В 1962 році газета стала видаватися в Лозовій, а в нашому районі залишився тільки кореспондентський пункт. Тому всі сахновщани раділи, коли через рік знову в нашому районі стала виходити своя газета.

Навесні 1962 року обком КПУ надіслав до Сахновщини М.І. Безуглова для організації районної газети. З того часу він і був її редактором два десятиріччя, аж до виходу на пенсію.

З 1963 року газету «Комунар» перейменовано на «Колос». Зміна назви не змінила, звичайно, суті самого видання. Проте газета ніби стала ще ближчою до хліборобів, повніше зображала багатогранне життя нашого в основному сільськогосподарського району. З'явилися світлі кабінети, зручні меблі, автомашина, мотоцикли, телетайп, кілька друкарських машинок.

В новоорганізований колектив приходили нові працівники. В тому ж році прийшов на посаду завідуючого відділом сільського господарства М.С. Жила. Часто згадують в редакції коректора газети Н.Т. Гармаш. Понад два десятків років Надія Тимофіївна дбала про грамотність газети, боролась із засміченістю газетної мови різними говірками, архаїзмами, оберігала культуру мови.

Хочеться сказати слова глибокої шани і вдячності на адресу тих людей, хто які були вимогливими вчителями, мудрими порадниками, вірними друзями. Це Іван Тихонович Євдокимов, Геннадій Васильович Мірошниченко, Олександр Іванович Павленко, який, до речі, довгий час очолював редакцію. Саме при ньому відбувся перехід на комп'ютерну верстку газети.

Після М.І. Безуглова редактором «Колоса» у 1983 році було призначено В.В. Олексюка. Це справді була освічена, культурна, порядна людина й інтелігент. До роботи в газеті ставився дуже серйозно. Був організованим і пунктуальним. Умів спланувати роботу, чого вимагав і від підлеглих.

Поважали в колективі редакції й Л.М. Цимбаленка, журналіста М. Солонцевого, який згодом працював в обласних газетах. Пам’ятають тут і Р.І. Янишевського, матеріали якого читалися з особливим інтересом.

Один за одним змінювалися на посту заступники редактора. І.Я. Калиниченко, В.М. Дудник. Усі вони були здібними журналістами, росли професійно, вчилися і йшли працювати в газети вищих рівнів.

З коректора до професійного журналіста виросла А.В. Павленко, яка довгий час була відповідальним секретарем газети.

Всі названі та не названі «колосівці» несли до газети свої думки, прагнення, свій стиль. Серед них В.М. Каліман, Ю.П. Васьківський, який нині викладає у Львівському університеті журналістики.

Грамотним спеціалістом у газеті вважають коректора В.М. Левченко, яка довгий час коректувала «Колос» та працювала з листами читачів.

Як згадують «колосівці» --- найкращі традиції зароджувалися в газеті саме при редактуванні О. Павленка.

До редакції йшли люди різних професій, щоб перейнятися тим «газетним» духом, поспілкуватися на різні теми. А сам колектив мав звичку збиратися у найбільшій кімнаті у друкарні та обговорювати новини, а щопонеділка з 8 години ранку була планівка, як колосівці жартували «розбір польотів».

Звичайно було й це, але важливо те, що Олександр Іванович був щирим та добродушним. Міг спокійно, іноді жартівливо вказати на помилку в газеті. І досі в пам'яті колосівців ці розмови з ним. При ньому були екрани змагання, він організовував усілякі заохочувальні заходи. Наприклад, були конкурси на найкращий заголовок, замітку, найкращий матеріал місяця. Він підтримував журналістів і матеріально, і морально. Кожен після цього вірив, що він здатний на більше.

Душею колективу був фотокор А.С. Сальников. Він за якусь хвилинку своїми жартами міг підняти настрій будь-кому. Його поважали за доброту і щирість.

На жаль, їх уже немає серед нас. Але ми їх завжди будемо пам'ятати. Це були справжні «колосівці» --- сильні духом творчі люди з незаплямованою совістю і гострим почуттям власної гідності й справедливості, мужні, талановиті і принципові.

Добре пам'ятають у редакції Миколу Івановича Нестеренка. Тоді, у 80-90-ті роки він був молодим та талановитим. Микола Іванович намагався зробити газету неповторною, тож працював, докладаючи свого естетичного смаку до оформлення її шпальт. Його завзятості можна було позаздрити. Саме завдяки цій рисі характеру він створив у районі телебачення. На жаль, дуже рано пішов із життя. Лише добрі згадки в газеті про заступника редактора В.І. Прядка. Згадують матеріали кореспондента С.О. Шаповалова.

У 2004 р. газету очолював А.С. Харченко, з 2005 по 2013 рік --- Г.А. Пархоменко. З 2013 рік і по цей час О.В. Роденко.

До 60 відсотків газети у 90-х роках віддавалося матеріалам дописувачів --- наших сількорів. З найвіддаленіших куточків району вони присилали свої матеріали про життя громад, колгоспів, радгоспів.

Відданими друзями газети були А. Стрельченко, В. Карюк та О. Єрмаков --- редактор малотиражної газети з Катеринівки.

Приємно сьогодні згадати В. Терещенко, В. Цимбалістого, яких вже не має серед живих.

У 17 років переступив поріг редакції В. Вакуленко зі своїми дописами та віршами. Жваво обговорювалися в 90-х роках матеріали С. Помазана з Олексіївки. Влився в колектив редакції та став постійним дописувачем О.М. Сіренко.

Завжди з нетерпінням чекали і чекаємо цікавинок від Н.М. Босенко з Лебедівки. Ще з 80-х років радує своїми матеріалами І.І. Мойса. Долучалася до газети і його онука Т. Сальникова, коли навчалася в старших класах школи.

Про життя села Олійники все знає О. Погрецька, завжди поділиться новинками. Спорт --- це замітки наших постійних позаштатних кореспондентів П. Волошина та В. Мідного. Завдяки Л. Волошиній наші читачі знають все про новини в культурі.

Своїх шанувальників мають матеріали позаштатного кореспондента О. Сіренко, Р. Устименко, О. Яринича, В. Васеленка, вірші С. Виноградової, П. Фінтісова, О. Ляскала.

Історія газети "КОЛОС"