Хто добре знається у техніці, пам’ятають Леоніда Митрофановича Кагадія як висококваліфікованого токаря, майстра своєї справи, який ніколи не відмовляв, коли щось потрібно було відремонтувати. Завжди допомагав.

Ця риса характеру виховувалася ще з дитинства, коли у маленького Льоні зламався іграшковий літак. І ніхто з дорослих майстрів не хотів братися за ремонт. Ось тоді він і вирішив стати токарем, щоб усе виготовляти власними руками.

А ще його повинні пам’ятати як народного умільця та винахідника аеросаней, аеропланів і літаків.

Із чого ж почалося захоплення авіацією? Мало не щодня ходив маленький Льоня, спочатку разом з батьком, а потім уже і сам, до злітної смуги Сахновщинського аеродрому, біля якого й жила сім’я Кагадіїв, дивитися, як злітають і приземляються літаки. Хотів він, як і більшість його однолітків-сусідів, стати льотчиком.

Одного разу, коли йому виповнилося 7 років, він знаходився в 10 м від літака «По-2», в якого не запускався двигун. Льотчик попросив його допомоги. Подати щось, потримати ключа. Після ремонту, на знак подяки, льотчик покатав хлопця на літаку, зробивши два кола над аеродромом.

Навчаючись у школі, відвідував авіамодельний гурток. Ось тоді й виникли його перші конструкції.

Трапилось так у житті, що не відразу вдалося закінчити 10-річку. Після 8-ми класів Леонід Кагадій поїхав навчатися в Дружківське гірничо-професійне училище, що в Донецькій області, освоювати ази токаря. По закінченню рік пропрацював на заводі. Після смерті матері повернувся до батька в Сахновщину. Тут розпочинає працювати в СПП № 1 (геологорозвідці).

1965 року розробляє свою першу модель триколісного аероциклу. Цей вдалий експеримент наскільки окрилив конструктора, що одна за одною з’являються на світ ще 4 моделі аеросаней. Для пересування по снігові були розроблені й виготовлені лижі, що рідко замінювалися на колеса. Були облаштовані прилади, вітрове скло, захисні щитки та навіть дзеркальце заднього виду. Дуже добре зарекомендував себе цей винахід. За будь-якої негоди взимку можна було дістатися до роботи. І все б було добре, але кататися по землі, маючи за спиною пропелер, не одне й те саме ж, щоб літати над землею.

От якби можна було зробити літак! І Леонід засів за вивчення аеродинаміки, основ підйомної сили, вишукував літературу з літакобудування, спілкувався з такими ж, як і сам, аматорами. Напружена праця, випробування, перші невдачі, бо за плечима малий досвід, вади конструкцій, слабкі двигуни не дозволяли високо підійматися в небо. Головна проблема - двигун. Той, що він використовував серійний від мотоцикла «Урал», дуже важкий і недостатньо потужний.

От коли б вдалося придбати двигун з мотосанчат «РНЗ-640», що розвиває 6000 обертів на хвилину, тоді б усе було гаразд. Але де ж взяти кошти на його придбання? Це питання, схоже, з розгляду невирішених для автослюсаря Центральної районної лікарні з його скромною зарплатою.

У цей час умільцем зацікавились у районному Будинку піонерів, запропонувавши Леоніду Митрофановичу вести заняття авіамодельного гуртка. Прищеплюючи дітям любов до авіації, Л. Кагадій мав змогу втілювати технічні ідеї у життя. П’ятеро учнів пов’язали своє життя з авіацією. Та й син Юрій вивчився на авіатехніка.

Розрахунки, креслення, підгонка, випробування. Експериментальні конструкції планерів, двомоторні біплани, одномоторні моноплани, мотопланери.

І ось перший невеликий літак «Пінгвін» здійнявся в небо. Усього було зроблено сім невеликих літаків. І кожна модель була неповторна.

Та все ж Леоніду Митрофановичу Кагадію довелося побувати високо в небі на спортивному літаку. За три тисячі карбованців, тоді ще радянських (для цього Леонід Митрофанович продав дві моделі своїх літаків та аеросани; решту додав його учень, який вивчився на пілота і працював у Харківському авіазагоні), був придбаний списаний Як-18. Протягом року вони разом із Ігорем Кизимою його ремонтували, відновлювали зношені частини. Ціле літо вечорами по черзі здійснювали тренувальні польоти над Сахновщиною. Радості не було меж. Та несподівано всьому цьому настав кінець.

Якось потрібно було відвезти знайомого у термінових справах до Краснограда. Щоб забезпечити добру видимість, здійнялися вище. Й саме там його, вочевидь, спіймали військові радари. На другий день до помешкання Л.М. Кагадія завітали військові у цивільному одязі. Зрештою, щоб уникнути подальших неприємностей, сахновщинським аматорам авіації довелося розпрощатися з «Як-18», хоча всі документи на нього були. Його продали в Дніпропетровський аероклуб.

Досить часто на вихідні з Харкова приїжджав ще один учень Леоніда Митрофановича - студент авіаінституту Валерій Медведєв. Разом вони лагодили авіамоделі, підтримували їх належний стан, здійснювали польоти.

Любов до авіації ніколи не полишала справжнього майстра своєї справи Леоніда Митрофановича Кагадія, бо все своє життя він присвятив небу. Нині його вже немає серед нас. Але головне, що про нього пам’ятають за його добрі справи.

На крилах мрії