Розвинути унікальні здібності чоловіка змусила біда, а допомогла – віра у власні сили та довіра людей. Ось так розпочиналася історія про відомого нашого костоправа та народного цілителя Андрія Григоровича Кас’яна. Писали про нього, і не раз.

Якщо ви вивихнули руки чи вибили палець, до кого звернутися, як не до Кас’яна з Дар-Надежди. Скільком недужим зумів допомогти цей чоловік – тяжко навіть порахувати. Бо Андрія Григоровича Кас’яна та його здатність бачити та відчувати біль людину, знають в усіх усюдах. Сахновщина, Красноград, Нова Водолага, Харків та ін. Географія різноманітна. Людей у нього буває багато. Вже й на заслуженому відпочинку доводилося допомагати людям у їхній біді. Тому руку направить, тому палець. І цим Андрій Григорович назавжди завоював собі незаперечний авторитет та глибоку шану серед людей.

Все його життя пов’язане із рідним краєм. Виріс в багатодітній сім’ї. Крім нього - ще п’ятеро сестер підтримували один одного, як могли. Батько з матір’ю все життя пропрацювали різноробочими в колгоспі.

Ще в юності Андрія Григоровича цікавила анатомія. В 1954 році закінчив школу, працював різноробочим у колгоспі, господарював у рідному селі Дар-Надежда. Після служби в армії знову повертається додому, продовжує працювати. З 1968 року по 1996 рік добре відпрацював ветлікарем у місцевому колгоспі.

Першими пацієнтами, так можна сказати, були вівці, які пошкодили кінцівки. Сімом продовжив, так би мовити, життя. Одного разу із ним трапляється біда. Із-за необережності вивихнув ногу. Тому прийшлось їхати до костоправа в Кегичівському районі. Ось там ї познайомився із дідом Павелком, який з першого разу примітив у нього здібності до лікування, і став, так би мовити, його наставником. Дуже часто Андрій Григорович бував у гостях у нього. Частіше, коли дід Павелко вже переїхав до Дар-Надежди. Вчився, придивлявся, сам брався при ньому робити. А коли вчитель помер, вже до нього стали їхати люди із своїми бідами.

Свого часу, перебуваючи на курсах в м. Кобиляки, наш земляк зустрічався із Андрієм Івановичем, батьком відомого костоправа М. Кас’яном. Ще тоді про нашого цілителя той говорив: «З тебе буде толк. У цій справі потрібні не лише знання, а й особливий талант. А в тебе я його бачу». Виявилося, вони ще й родичі. Ось так династія Кас’янів обрала професію – лікувати людей.

У 1959 році одружився. Життя тривало. Працював. Допомагав людям. Разом із дружиною виховували дітей і дякували Господу за любов та злагоду. Та все ж біда не минула. Рано помирає дружина. Залишившись з трьома дітьми, одружується вдруге.

Пригадавсяся такий випадок: на день весілля його доньки приїхали молоді люди. Батьки просили, благали, щоб наш герой подивився на немовля, яке несамовито голосило в автомобілі, бо, мабуть. при народженні в бідолахи трапився вивих ніжки. А Андрій Григорович довго не наважувався, бо було страшно дивитися на цю крихітку. Направив, усе зробив швидко та професійно. Маля затихло і вдячно дивилося блакитним оченятками на свого рятівника. Пройшло багато років. І одного разу до Андрія Григоровича завітали чоловік і жінка. Чоловік біля дверей промовив: «Здрастуй, батьку!». Андрій Григорович знітився: «Наче всіх своїх дітей пам’ятаю». Тоді гість додав: «Це ж ви колись врятували мене». Розговорилися, згадали про той випадок. Так, саме цей кремезний чоловік тоді був тим немовлям…

Жили у злагоді із Валентиною Петрівною, його дружиною, яка трудилася в тому ж колгоспі дояркою. Разом вони виховали 6 дітей, усі вже дорослі. Кожен з них обрав свою стежку. Один фермер, інший лікар, шахтар, бухгалтер… На різні смаки. В кожного з них свої родини. Андрій Григорович та Валентина Петрівна тішилися онуками та правнуками. Завжди підтримували їх рідні та близькі, огортали затишком та любов’ю, додавали сил та наснаги.

Поки живуть спогади, живуть і люди. А їх пам’ятати потрібно, на те й ми люди.

Завжди відчував чужий біль