Про «чужого» директора, мудрого наставника та відданого справі педагога

01.09.2022 у 07:55 1 214 5 мин.

Василь Зіновійович Перепльотний 

Про «чужого» директора, мудрого наставника та відданого справі педагога

Корінний сахновщанин Василь Зіновійович Перепльотний усе своє життя присвятив рідній землі. Тут промайнули щасливі, прозорі, як сльоза, дитячі роки, тут закінчував школу, а коли прийшла лиха воєнна година 16-річний юнак пішов у партизанський загін, створений учителем Іваном Івановичем Осипенком. Ніколи своїм бойовим минулим не хвалився, мовляв, боровся з фашистами. Як і мільйони радянських людей. Потім воював у складі регулярної Червоної Армії, а після демобілізації повернувся у рідний край.

         Здобував педагогічну освіту, ростив сина, захоплювався спортом. Особливо футболом. Ще і в 40-річному віці граючий тренер районної команди «Колгоспник» Василь Перепльотний не раз зривав на трибунах стадіону «Колос» бурхливі вітання уболівальників своїми гарматними ударами по воротах суперників та ювелірними пасами партнерам.

         Але справою його життя стало виховання підростаючого покоління. Сотням сахновщан дав путівку у самостійне життя цей учитель, як кажуть, від Бога. Цього мудрого не по роках, відданого справі педагога не могли не помітити, отож у 1971 році йому не випадково довірили очолити Сахновщинську середню школу № 1 – найбільшу в районі.

         Тоді це був не сьогоднішній ліцей, а розкидані по кількох стареньких одноповерхових приміщеннях класи: примітивна кабінетна система, допотопні майстерні виробничого навчання, уроки фізкультури взимку у коридорах. Та він взявся за справу без особливих роздумів – поруч зводилися корпуси сучасної на той час школи.

         Будували, як кажуть, усім миром: професіональним бригадам допомагали на некваліфікованих роботах і вчителі, і старшокласники, і представники трудових колективів райцентру. Ось тут і побачили Перепльотного зовсім у іншому освітленні.

         Але все по порядку. Він для старшокласників Сахновщинської середньої школи № 2 був «чужим» директором. Школи завжди суперничали за лідерство і на шкільних олімпіадах з навчальних предметів, і на спортивних майданчиках, і на концертах художньої самодіяльності, і просто у вуличних сутичках (згадайте бійки «Центр» проти «Скотобази»). Отож змагалися з перемінним успіхом. Іноді доходило до відвертої ворожнечі, чого вже гріха таїти. Не тільки через юнацький максималізм, а ще й тому, що школи ці були, так би мовити, різного суспільного статусу.

         Сахновщина, як відомо, майже строго географічно розділена залізницею на північну та південну частини. На півночі – всі державні та культосвітні установи, десятки двоповерхівок, впорядкований центральний парк, універмаг, гастроном, магазини, ресторан, який своїми вогнями зваблював підлітків.

         На півдні – люди тільки починали забувати про післявоєнні халупи, будівельні організації, колгоспний ринок з майже одеським шумом і гамом у базарні дні, відгодівельний радгосп – так звана скотобаза з постійними напівкримінальними розбірками, брудна чайна з щоденним хмільним перегаром.. І непролазна грязюка у негоду.

         Перша школа, «Північна», вважалася елітною, бо там викладали дружини керівників району, і. відповідно, навчалися їхні дітки. Друга ж, з південної частини Сахновщини, була пролетарською. Звідси й протистояння.

         Учнів середньої школи № 2 дуже злило те, що Василь Зіновійович Перепльотний у спортивних чи вуличних непорозуміннях ніколи не залишав «своїх». Ні, він їх не вигороджував, але й не допускав найменшої несправедливості, а що авторитет у районі був великий, то його центральні «свої» частенько виходили сухими з води. А на таких шибайголів у школі просто махнули рукою – що з ними няньчитися, вісім класів – і в добру путь, життя навчить.

         Отож і злилися ми на «чужого» директора, а його вихованців, з якими пізніше добре дружили, тоді вважали матусиними синками.

         Побачити у новій іпостасі довелося Перепльотного на зведенні нової школи. Принциповий, наполегливий, навіть по-хорошому впертий, він не давав спуску будівельникам, контролював кожен забитий цвях, увесь свій вільний час проводив на будівельному майданчику, був старшим над усіма маститими виконробами та бригадирами. А то народ такий, що дутих авторитетів не визнає. У Перепльотного він був беззаперечний.

         Школу він побудував. Якою кров’ю вона йому дісталася, один Бог відає, бо ті, хто знав про всі підводні рифи того будівництва, вже полишили цей грішний світ. Здавалося, що фортуна стала йому привітно посміхатися, бо навіть конкурент теж зійшов з дистанції – після реорганізації районної освіти Сахновщинську середню школу № 2 перетворили на восьмирічку. Але, як кажуть, недовго музика грала. Який там уже був внутрішній конфлікт в освіті, ніхто до ладу вже не скаже. Але невдовзі Перепльотний залишив своє дітище і очолив… Сахновщинську восьмирічку.

         Не зламався, знову засукав рукава і взявся до праці в новому педагогічному колективі. Встиг він докласти руки й до початку будівництва приміщення нової другої середньої школи. Запал залишився ще той, партизанський, та сили людські не безмежні, вирішив, що заслужив той пенсійний відпочинок. Не дожив трохи до 80-річчя, залишився у памяті сотень своїх учнів мудрим наставником, а у колег-педагогів добрим товаришем, надійним як скеля. Коли виникла з-за халатності педагога та завгоспа пожежа і вогонь знищив на тисячі карбованців (у цінах 70-х років минулого століття) спортінвентар, то нікого під суд не віддав, сказав: «Тільки через мій труп. Виплатять збитки поступово».

         Отаким він був, Василь Зіновійович Перепльотний.

Олександр ПАВЛЕНКО

 Сайт редакції газети "Колос"

        


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини