Всі знають про його запальний характер, про його принциповість і боротьбу за справедливість. Хто б перед ним не стояв. Сьогоднішня наша розповідь про прямолінійного, різкого, цілеспрямованого, строгого, відповідального, непосидючого, принципового та сміливого. Так, це про Леоніда Івановича Єрохіна. Він яскраво виділявся завдяки своїй небайдужості. Таких людей поважають за правду, з їх думкою змушені рахуватися.

А почалося все 22 січня 1934 року, коли в багатодітній родині Івана Федоровича та Юлії Никонорівни Єрохіних народився син, якого назвали Леонідом. Жили в Харкові, бо на той час батько працював на будівництві Харківського тракторного заводу. Але за ініціативою глави, якому інтуїція, життєвий досвід підказували, що війна неминуча, Єрохіни в 1939 році переїздять на Брянщину – малу батьківщину батька. Війна… Дорослі чоловіки з родини Єрохіних на фронті – батько, старші брати. Населення Брянщини з приходом окупантів перетворило її в партизанський край. Довелося піти в партизани і Юлії Никонорівні. Молодші діти, серед них і Леонід, були евакуйовані в місто Хвалинськ Саратовської області. Повоєнне дитинство, роки прожиті в дитбудинку, робота в колгоспі, служба в армії гартували характер Леоніда Івановича. Потім було навчання в Харківському сільськогосподарському інституті ім. В. В. Докучаєва, після закінчення якого в 1962 році молоде подружжя Єрохіних (дружина Раїса Іванівна) отримало призначення в Харківську землевпорядну експедицію. Але хотілося дипломованому вченому-агроному живої роботи, реалізації на практиці отриманих знань. В1963 році родина Єрохіних пов’язує свою долю з Сахновщинським районом. Саме тут розкрився талант керівника у Леоніда Івановича. Спочатку працював старшим агрономом, головним агрономом, а з 1972 року начальником управління сільського господарства в Сахновщинському районі. З теплотою згадує ветеран своїх старших товаришів та наставників – головного агронома управління Д. М. Коваленка, Героя Соціалістичної Праці, першого секретаря Сахновщинського райкому партії І.Г. Гетьманенка, голів колгоспів В. М. Довгополого, І. П. Загревського… Саме в ті роки йшло інтенсивне будівництво як на селі, так і в селищі. Реконструювалися ферми, будувалися житло, дороги, об’єкти соціальної сфери… Розпочали роботу нові організації: агрохімія, пересувні механізовані колони – №8, -№19, - №29, управління механізації №12… У тваринництві курс був взятий на створення в районі великих відгодівельних комплексів (колгоспи «Шлях Леніна», ім. Горького, ім. Карла Маркса), розвиток птахівництва (колгоспи ім. Котовського, «Більшовик»), у рослинництві значна увага надалася застосуванню добрив, меліорації… В тих досягненнях була доля, яку відсотками не порахуєш, і у начальника управління сільського господарства Єрохіна. Він був знаний і в тракторних бригадах, і на фермах господарств, його поважали керманичі колгоспів та радгоспів, цінувало районне та обласне керівництво за знання справи, відповідальність, принциповість, за вміння відстояти свою точку зору.

В кінці сімдесятих у планах районного керівництва було будівництво міжколгоспного комбікормового заводу, а він вкрай був потрібним для тваринницької галузі району. Було вирішено доручити цю справу Леоніду Івановичу, бо знали, що з його пробивним, нестримним характером, це будівництво буде жити. І дійсно, за шість років (1980 – 1986 рр.) директорування виросли корпуси виробничих, адміністративних, складських приміщень заводу, завозилося необхідне обладнання. За словами Леоніда Івановича, коли він залишив посаду директора, то комбікормовий завод був на 90 відсотків готовий до здачі в експлуатацію. Але в країні наступали часи горбачовської перебудови, самостійності, сумнівних реформ і експериментів. Про продовження будівництва не було й мови, бо вже не стало й тих колгоспів, що в складчину фінансували цей проект. Тож з гіркотою згадує ветеран про долю того незакінченого будівництва. В 1986 році призначають Леоніда Івановича директором радгоспу ім. 17 Партконференції. Саме ця посада повною мірою засвідчила талант Єрохіна, як керівника, як адміністратора, як спеціаліста. Районне керівництво завжди натякало на те, що у нього важкий характер. Але саме завдяки цьому характеру Єрохін зробив радгосп таким, що про нього говорили в області. За короткий час «Сімнадцятий», так в народі називали радгосп, вже був у трійці лідерів у районному змаганні серед сільськогосподарських підприємств, збільшувалися врожаї та врожайність у рослинництві, надої та прирости у тваринництві. За чотирнадцять років, коли господарство очолював Єрохін, зросли фінансові статки та зміцнилася матеріальна база. Це і літній табір на 400 корів, відгодівельник на 1200 свиней, чотири свинарники-маточники, три силососховища, зерноочисний комплекс. Хіба всього і перелічиш. Трудівники радгоспу першими в районі отримали у своїх оселях «голубе» паливо, проведено водопровід, заасфальтовано вулиці села Шевченкове, збудовано приміщення кафе, відкрито будинок для одиноких, пристарілих громадян… Саме в цей період – 90-ті роки, період становлення незалежної України, відбувалася дика приватизація, розграбовувалося те, що наживалося не одним поколінням наших попередників. А «Сімнадцятий» не тільки виживав, а ще й розбудовувався. Заслуга в тих здобутках, вважає Леонід Іванович, всього колективу підприємства та тієї команди спеціалістів, які мені довелося очолювати. У 2000-му році полишив посаду керівника господарства, бо вже зозуля накувала 66 років.

В 2004 році шевченківці обирають Єрохіна сільським головою. Це у 70 то років!!! В його поважному віці можна було сісти в керівне крісло та й не перейматися проблемами громади, чекаючи наступної каденції. Та не такої вдачі цей чоловік. Мабуть, знали шевченківці голову, що не сидітиме без діла. За два скликання, а саме двічі жителі Шевченківської громади обирали Л.І. Єрохіна сільським головою, було відремонтовано та газифіковано дитячий садок, амбулаторію сімейної медицини, будинок культури.

Неодноразово Леонід Іванович обирався депутатом районної ради. Жодне засідання сесії, тоді районної ради, не обходилося без його різкого виступу. Хто ж скаже правду, як не Єрохін?

Його довгорічна праця відзначена державними нагородами – орденом «Знак Пошани», медалями «За трудову доблесть», «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна», численними подяками та грамотами.

Зараз ветеран на заслуженому відпочинку. Його дружина на довгій життєвій ниві завжди була надійним тилом. Радіє Леонід Іванович, коли приїздить син Андрій, донька Олена, онуки. Донька Олена Леонідівна викладає в одній зі шкіл міста Лозова. Користується повагою серед колег та учнів. Її вихованці неодноразово займали призові місця на олімпіадах. Син Андрій Леонідович – доктор технічних наук, професор, декан факультету комп’ютерних наук Харківського національного університету радіоелектроніки.

В 2018 році в знак великої поваги до трудової та громадської діяльності, за вагомий внесок у розвиток Сахновщинського району Сахновщинська районна рада Леоніду Івановичу Єрохіну присвоїла звання «Почесного громадянина Сахновщинського району».

А на завершення розповіді хочеться навести слова про нього, які сказала Наталія Миколаївна Ковальчук: «Це ж справжній керівник, у якого багато хто вчився мистецтву керувати сільськогосподарським виробництвом, а головне – трудовим колективом».

Все життя працював для людей