У спорті, як і в інших галузях, історія викарбовує імена тих, хто здобував славу своїй державі, області, місту, району, і навіть невеличкому населеному пункту. Так було і так повинно бути завжди. А чи були вагомими спортивні здобутки представників Сахновщини? Звичайно ж були, але далеко не всі мешканці району, особливо молоде покоління, знають їх імена. Про одну таку людину і була публікація (автор Сергій Олексійович Шаповалов за підписом “О. Сергєєв”) в нашій районці 17 років тому. Друкуємо її на ваш розсуд.

Володимир Васильович Курінний — майстер спорту з велосипедних гонок, неодноразовий переможець змагань різного рівня.

Народився Володимир Васильович у рідній Сахновщині в передвоєнному 1940 році. Жорстоку війну з фашистськими окупантами пам'ятав погано, адже коли вона переможно завершилася, йому минав тільки п'ятий рік. Зате добре пам'ятала мати Володі, Харитина Терентіївна, яка залишилася з трьома малими хлопцями на території, загарбаній німцями, оскільки батько, Василь Григорович, пішов воювати і загинув у 1943 році під Кривим Рогом. Згадувала вона ворожих солдатів і місцевих поліцаїв, які встановлювали нові порядки, убогу хату, куди потрапив снаряд і, на щастя, не зірвався, корову-годувальницю, що не дала пухнути з голоду, важку жіночу працю у радгоспі імені 17 партконференції (1946-47 рр.).

З раннього дитинства Володя, як і його старші брати Віктор і Микола, почав займатися спортом — лижами, ковзанами, але його заповітною мрією був велосипед. Тож, коли він у 1947 році пішов до 1 класу Сахновщинської школи № 1, мати спромоглася купити цю рідкісну за тих часів річ. З цього і почалося формування спортмена-велосипедиста. Дивно, але на відміну від багатьох хлопців-школярів, які більше полюбляли командні спортивні ігри (футбол, волейбол тощо), його тягнуло до лиж, бігу, де треба було показати витривалість та індивідуальні вольові якості. Недаремно Володимир виконав 1 розряд з лиж у 30-кілометровій гонці на обласних змаганнях, був неодноразовим переможцем районних і обласних змагань серед школярів, які проводились тоді на звичайних побутових велосипедах. Теплими словами згадував вчителя фізкультури Миколу Даниловича Пилипенка і Федора Петровича Приходька, який очолював спортивну роботу в районі. Саме вони наштовхували молодого хлопця до самовдосконалення в спорті.

Закінчивши в 1957 році школу, В. Курінний пішов здобувати собі трудову професію, записавшись на курси водіїв. З улюбленою справою — велосипедним спортом, не розлучався навіть на короткий час. Наступні 7-8 років стали яскравою сторінкою його біографії, пов'язаної зі сільським добровільним спортивним товариством “Колгоспник”, пізніше перейменованим у “Колос”.

Уже у 1958 році харківська обласна газета “Ленінська зміна” помістила фотографію з написом: “На знімку: чемпіон обласної спартакіади, спортсмен з Сахновщинського району Володимир Курінний”. Цього ж року він переміг на республіканських змаганнях у Львові.

Отримавши права водія, Володимир поступає на роботу до Сахновщинської ремонтно-транспортної станції (РТС). Тут він стає лідером збірної команди велосипедистів, яка у 1959 році виграє першість області серед колективів фізичної культури і отриує право представляти Харківщину в Сімферополі. Дружний квартет у складі Володимира Курінного, Валерія Мальцева, Марії Харченко і Раїси Литус завойовує звання чемпіонів України.

В цьому ж році на трасах Криму універсальний велогонщик виграє 3-денні республіканські змагання сільських спортсменів: роздільний старт, групову гонку і крос. Залишившись на підготовчих зборах, потім відзначився і на всесоюзних стартах.

Пам'ятним став для Курінного 1960 рік, коли проводились Перші сільські спортивні ігри України. Виступаючи вже на чудовій німецькій гоночній веломашині “Діамант”, він виборює 1 місце у роздільному старті на 25 км і груповій гонці на 75 км. За ці успіхи спортсмен був нагороджений золотими медалями.

Розвиваючи спортивні досягнення, Володимир Курінний у 1961 році за результат у місті Біла Церква отримує високе звання майстра спорту СРСР.

До 1964 року наш земляк входив у збірну команду України. Брав участь у міжнародній багатоденній велогонці на приз Героя Радянського Союзу Скопека, що стартувала в польському місті Сандомірі. Довелося помірятися силами із командами Польщі, Угорщини, НДР, Болгарії. В особисто-командній першості Радянського Союзу 1962 року показав другий результат у роздільному старті на 50 км з поворотом — 1 год. 12 хв. 31 с. Для порівняння зазначимо, що майстерська норма на цій дистанції 1 год. 15 хв. 00 с. Саме в ті часи газета “Радянське село” під назвою “Стартує молодь Сахновщини” зазначала: “У нинішньому сезоні особливо порадували трудящих району велосипедисти. Наша команда успішно виступила в змаганнях на першість області серед сільської молоді, зайнявши друге місце...

Кращі велосипедисти — майстер спорту Володимир Курінний, Григорій Вісич і Клавдія Пархоменко взяли участь у республіканських змаганнях. До того ж Курінному випало право захищати честь району і області у всесоюзній багатоденній велогонці.

І ще одну перемогу здобув Володимир у змаганнях на приз газети “Колгоспне село”, які проходили в Житомирі. На всіх етапах він був лідером гонки.”

Ще активно змагаючись, Володимир Васильович перейшов на спортивну роботу, якій присвятив майже 20 років. Почав у 1960 році з інструктора ДССТ “Колгоспник”, потім — голова Сахновщинської районної ради Союзу спортивних товариств і організацій, голова комітету з фізичної культури і спорту при виконкомі районної ради народних депутатів і нарешті з травня 1972 року — голова райради ДСТ “Колос”, яким був до 1978 року. Підготував або допоміг стати справжніми велогонщиками чимало молодих хлопців і дівчат. Серед кращих називав Валерія Мальцева і Миколу Сохаря, які також стали майстрами спорту, Володимира Штанька, уже вищезазначених першорозрядників Раїсу Литус, Марію Харченко, Григорія Вісича і Клавдію Пархоменко.

За якісну підготовку спортсменів, успіхи у фізичному вихованні молоді і розвитку фізкультури та спорту неодноразово нагороджувався грамотами і дипломами Харківського обласного спортивного комітету, обласного комітету ЛКСМУ, Центральної ради сільського спортивного товариства та інших керівних органів.

Після того, як Володимир Васильович пішов зі спортивної роботи, він працював у різних організаціях на посадах, пов'язаних з його першою професією водія. Вийшовши на пенсію, жив разом із матір'ю. Крім спортивних нагород, отримав і медаль “За доблесний труд”.

Завдяки цій людині велоспорт був дуже популярним у районі.

О. СЕРГЄЄВ

Майстер з велоспорту