Великодні писанки і крашанки на Слобожанщині: поєднання християнського і язичницького

Моя співрозмовниця — Наталя Аксьонова, кандидатка історичних наук, доцентка кафедр українознавства, туристичного бізнесу і країнознавства Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, етнологиня, популяризаторка історії та культури Слобожанщини.

Наталя Аксьонова (фото: Вікторія Якименко)

Чи є традиції святкування Великодня у слобожан подібними до інших регіонів України?

Вітаю у світі Великодня. У нас постає питання, звідки ми знаємо про Великдень. Маємо розуміти, що в українській традиції це свято завжди називали саме Великдень. Безумовно, інколи вживали назву Паска, утім паска це борошняний виріб, що супроводжує свято. Свято напряму пов’язано з християнським святом Пасхи, і в українському побуті упродовж століть воно зазнало значних змін.

Слобожанщина є складовою українського світу, яку раніше вважали своєрідним і особливим його краєм, околицею. Проте, як показали дослідження, безумовно, місцеві варіативності, місцевий колорит присутні в українській традиційній культурі Слобожанщині, але Слобожанщина – передусім частина єдиного конгломерату українських земель. Цю цілісність українських земель підтверджують всі дослідження, які проводилися від 19 століття та фіксують дуже подібні обрядодії.

Як починалися дослідження традицій слобожанського Великодня?

Перші дослідження були пов’язані з тим, що на території Російської імперії активізували роботу Губернські статистичні комітети. Вони збирали якомога більше інформації про окремі місцевості для того, щоб долучити ці відомості до знань про імперію. І ці статистичні комітети на місцях проводили письмові опитування з етнографії. Дописувачами цих анкет здебільшого були народні вчителі та священники.

І саме у цей момент, коли з’являлися перші письмові відомості про Великдень на Слобожанщині, величезна кількість матеріалів цензурувалася саме священниками. Через це ми вже маємо спотворене уявлення про свято, а самі церковнослужителі у анкетах часто пишуть, що «Пасха празднуєтся как обично», «в нашей слободє нічєго нєобичного на Пасху не проісходіт». 

Оскільки християнське свято Пасхи має багато язичницьких архаїчних впливів, церква намагалася всіляко їх викорінити. Наприклад, місцеві «батюшки» відписували Білгородському митрополитові про те, що «в нашем сєлєніі нікаких гуляній на Пасху не биваєт, качелі нє устраівают».

Насправді саме на Великдень відбувалися масові народні гуляння. Це пік весняної обрядовості, коли вже розпускається все більше зелені. Веснянки вже відбувалися, як казали, не «на голому дереві», а в гаях і лісах, де люди гуляли, веселилися, бавилися. Священники вважали це старими пережитками, уникали про них говорити і записувати. Так знецінювався великий пласт нашої культури: церква відкрито не схвалювала такі дії та  давала селянам це зрозуміти.

Веснянки / Фото: Музей Івана Гончара (з сайту ВСВІТІ)

Інколи все ж таки священники згадували, що веснянки співали і гралися крашанками лише малі діти, хоча насправді веснянки співали всі дівчата, і обряди, пов’язані з великодніми яйцями, також були популярними. Утім негласна цензура православної церкви всіляко наголошувала на тому, що загалом звичаї народні на Великдень, поза діями, які виконував священник, не мали ніякої ваги. Значення народних забав нівелювалося як побутових практик ніби неважливих і непотрібних, про які воліли не згадувати.

Чи збереглися давні слобожанські писанки і хто їх вивчав?

Збирати великодні українські писанки з усіх куточків України розпочала Катерина Скаржинська, дослідниця, меценатка, засновниця приватного музею на Лубенщині. Вона була справжнім апостолом руху українства. Слід розуміти, що писанкарство складається з декількох напрямів. Це писанки в нашому розумінні, коли візерунки виписують воском, це також мальованки, наклеянки, дряпанки і крапанки. Всі різновиди декорування яєць на Великдень цікавили Катерину Скаржинську, якій вдалося зібрати 2123 експонати. Частина з них була описана у першому випуску каталогу, який її колега Сергій Кульжинський видав 1899 року. 

Катерина Скаржинська (1853 – 1932) (фото з відкритих джерел)

У чому унікальність цієї роботи? Це був єдиний на той час опис з якісними кольоровими ілюстраціями і зазначенням регіонів походження писанок. Попри те, що колекція Скаржинської згоріла у пожежі під час Другої світової війни, цей альбом зберігся. Містить він і слобожанські писанки.

Зображення з каталогу Сергія Кульжинського (фото з відкритих джерел)

Слобожанські писанки вперше почав збирати і досліджувати професор Харківського університету Микола Сумцов, 170-річчя якого ми відсвяткували 18 квітня. До такої роботи він залучав студентів і членів Харківського історико-філологічного товариства, а також надсилав нові чіткі інструкції представникам статистичних комітетів Слобожанщини, зокрема Харківському, Воронезькому, Курському. Дослідник запитував не лише про орнаменти на виробах, колір фарби, а й навіть про те, як ці фарби виготовляли, з яких інгредієнтів вони складалися, як наносилися. Зібрані ним писанки експонувалися на виставці матеріальної культури Слобожанщини до 12-го археологічного з’їзду 1902 року і надалі зберігалася у музеї красних мистецтв університету.

Микола Сумцов (1854 – 1922) / Фото з відкритих джерел

Сумцов Н. Ф. Писанки. К., 1891 / Фото з відкритих джерел

Після захоплення влади більшовиками університет невдовзі було закрито, і все його майно, у тому числі й музейні колекції, «повисло» у повітрі. Микола Сумцов намагався їх зберегти, започаткувавши музей Слобідської України імені Григорія Сковороди. Утім, на жаль, будівля під час Другої світової війни була повністю знищена.

Харків’яни уявляють, де знаходяться сходи, які ведуть від Університетської  гірки вниз до вулиці Полтавський шлях. Якщо ми станемо на ці сходи і будемо дивитися убік вулиці Полтавський шлях, будівля музею імені Григорія Сковороди розміщувалася праворуч. Саме туди влучили авіабомби. Ходили чутки, що їх скинули радянські літаки.

Чим писанкарство Слобожанщини відрізнялося від писанкарства інших регіонів?

На Слобожанщині використовували переважно теплі кольори, більше жовтого і зеленого, також любили контрастні  червоний та чорний. Завдяки небайдужим харків’янам збереглися три писанки з зібрання Миколи Сумцова, які вдалося врятувати на згарищі музею. Це все, що залишилося від колекції, яка становила понад тисячу одиниць і представляла не лише Харківщину, а й сусідні райони. Вони мають більш темне забарвлення, трішки задимлене. Утім видно, що на двох використаний червоний і брунатний кольори, третя писанка більш світла.

Писанки з колекції Миколи Сумцова / Фото: Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова

Коли був так званий сезон виготовлення писанок?

Великдень починався з того, що за декілька тижнів люди починали розписувати писанки, обов’язково перед цим налаштовуючись, читаючи молитви. Здебільшого писанкарством займалися дівчата, які намагалися підготувати до Великодня писанку для кожного члена родини. Наприклад, молодим хлопцям дарували писанку з дубовими листочками, дівчинці з квіточками, а з безкінечними малюнками старшим особам. Ці всі писанки готувалися заздалегідь.

У роки радянської влади писанкарство на довгий час перестало побудувати в житті слобожан. Чому так відбулося? Нові більшовицькі культурні діячі подібно російським священнослужителям намагалися боротися з будь-якими церковними святами, у тому числі і прагнули побороти традицію прикрашання яєць на Великдень.

У 70-х – 80-х роках ХХ століття слобожани нерідко дарували один одному на Великдень крашанки. Чому не писанки? Тому що писанки вимагають більшого часу, більш складних  навичок. Писанкарство поступалося більш простому фарбуванню яєць і побутуванню крашанок. Це був період жорсткої цензури, коли комсомольці та партійні діячі приходили до церкви, чатували там на релігійні свята і складали списки відвідувачів. Традиція спрощувалася, а прихожанами церков були передусім жінки поважного віку.

Сучасні слобожанські писанки

(майстриня: Світлана Ходячих. Соняшники. Традиційна воскова технологія, 2018 рік /  

фото з сайту КЗ "Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва)

Відродження традиції писанкарства й інших великодніх обрядів відбувається вже після проголошення незалежності України. Зразки сучасних слобожанських писанок представлені у багатьох музейних колекціях. У тому числі художницею Світланою Ходячих були відтворені писанки Харківської губернії зі згадуваного нами каталогу 1899 року.

Сучасні слобожанські писанки

(майстриня: Світлана Ходячих. Соняшники. Авторські писанки, видутки, 

традиційна воскова технологія, 2018 рік

 / Фото з сайту КЗ "Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва)

Писанки Харківської губернії: реконструкція за каталогом С. К. Кульжинського 1899 року / ред. Світлана Ходячих. Харків, 2014. 48 с. 

/ Фото з відкритих джерел.

Продовження буде. 

Слідкуйте за нами в соціальних мережах: 

Telegram: https://t.me/gromada_group 

Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti    

https://www.facebook.com/gromada.grp 

Інстаграм: https://www.instagram.com/gromada.group.news/