Зрадники і колаборанти: чому правоохоронці не називають їхні прізвища?

Серед новин часто можна зустріти дописи про арешт підозрюваних у зраді України та колабораційній діяльності. Однак державні органи не публікують імен заарештованих у пов’язаних з цими питаннями справах.

Справа в тім, що законодавство України вимагає збереження конфіденційності інформації про особу та забороняє її поширення без згоди, включаючи ім’я, відомості про адресу та інші особисті дані.

Насамперед, про це говорить конституція України. Стаття 32 найголовнішого закону країни не допускає “збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом”.

Містяться подібні заборони і в інших місцях нашого законодавства. Так, стаття 11 закону “Про інформацію” говорить практично те саме, що і Конституція. За цим законом до конфіденційних також належать відомості про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.

Стаття 14 закону України “Про захист персональної інформації” не дозволяє поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи. Це можливо лише  у випадках, визначених законом, і лише
в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Також в Україні діє презумпція невинуватості. Арешт особи не означає, що вона вважається винною у скоєнні порушення. З точки зору закону, винуватість людини може встановити лише суд. Цивільний кодекс України уточнює (стаття 296), що ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути обнародуване лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Втім, є деякі винятки. У статті 29 закону “Про інформацію” дозволяється публікація відомостей з обмеженим у доступом у випадку, якщо ці відомості є суспільно необхідними, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Тут права особи на захист її персональних даних урівноважуються правом суспільства на обізнаність у значущих для нього ситуаціях.

Звісно ж, війна загострила емоційне сприйняття українцями новин. Декому хотілося б, щоб правоохоронні органи знехтували правами осіб, що підозрюються у зраді або колаборації. Однак варто пам’ятати, що гарантовані законом права даються всім. Дотримання норм закону є в інтересах усіх українців.

Отже, нерідко можна зустріти подив щодо приховування імен та прізвищ людей, підозрюваних у колабораційній діяльності або зраді. Така ситуація зумовлена вимогами законодавства України. Навіть у часи війни не варто забувати про права людини. Дотримання прав кожного є ознакою сучасного демократичного суспільства.

Читайте також: «Нащо блюрити харі?»: чому правоохоронці не показують обличчя підозрюваних